Відео дня
Блог | Щоб не було "яєць по 17": як комплаєнс допоможе Україні запобігати порушенням
Комплаєнс – не бюрократія, а інфраструктура довіри
У контексті сучасних тенденцій та законодавчих ініціатив в Україні комплаєнс дедалі більше розглядається як необхідна складова системи внутрішнього контролю, прозорості і доброчесності в державних органах. Однак, є багато "але"…
Комплаєнс – це сучасний внутрішній контроль: він не лише забезпечує дотримання внутрішніх правил і процедур, а й відповідає міжнародним стандартам і нормам, що підвищує рівень прозорості, відповідальності та довіри. Комплаєнс давно перестав бути "бюрократичною формальністю" – це питання стратегічної безпеки, довіри та міжнародного іміджу. Якщо Україна прагне не просто виживати у складних геополітичних умовах, а будувати стійку і прозору економіку, настав момент, коли варто інституалізувати комплаєнс, як окрему вертикаль відповідальності.
Комплаєнс – це не про внутрішні формальності, а про захист національної безпеки та безперервне функціонування державних установ. Саме цей принцип має бути орієнтиром і з нього варто починати розмову про справжню модернізацію державного управління.
Скандал "яйця по 17" у Міноборони у 2023 році став настільки яскравим символом, що його вже не забути. Але це не лише історія про корупцію. Це кричущий симптом системної хвороби української державної машини: неспроможності внутрішнього контролю запобігати безглуздим витратам, конфліктам інтересів та прямим зловживанням. Цей випадок, як і безліч інших, менш гучних, але не менш руйнівних, відбувається не попри наявні формальні процедури, а саме через їх прогалину, яку має заповнити реальний комплаєнс. Сьогодні саме комплаєнс може забезпечити стратегічну безпеку, репутаційний щит та посилити міжнародне партнерство. Без нього Україна залишається вразливою як зсередини, так і на зовнішньому контурі.
Чому тема комплаєнсу – це про стратегічну безпеку?
Якщо простими словами, комплаєнс (compliance) – це система заходів, спрямованих на забезпечення дотримання організацією (чи державними установами) усіх відповідних законів, внутрішніх регламентів, етичних норм та стандартів. Це не "аудит за наказом", коли пожежу гасять вже після спалаху. Комплаєнс – це постійний механізм профілактики, мета якого виявити ризик порушення до того, як воно сталося, і нейтралізувати його. Це передові рубежі захисту економічної безпеки країни.
Основа (ядро) комплаєнсу – ефективний внутрішній контроль. Його потужність часто ігнорують. Практика свідчить: при належному впровадженні системи внутрішнього контролю та комплаєнсу близько 80% потенційних правопорушень можна запобігти. Лише 20% залишаються на долю ризиків, які неможливо повністю усунути, але якими можна керувати. А от ігнорування принципу "80/20" дорого коштує – як у буквальному, так і в іміджевому сенсі.
"80/20" – це не філософія чи теорія, а констатація фактів: якщо зробити внутрішній контроль своїм "вихователем" замість карального органу, більшість ризиків можна упередити, адже системна робота на випередження рятує державу від економічних втрат.
Фасад замість функції: комплаєнс у державі є, але не працює?
Україна не є винятком у формальному визнанні комплаєнсу. Підрозділи внутрішнього контролю, дотримання вимог, а іноді й саме слово "комплаєнс" фігурують у структурах багатьох державних органів і підприємств. Але тут і починається парадокс: система є але чи працює вона ефективно?
Кабінет Міністрів України у 2018 році затвердив постанову № 1062 від 12 грудня 2018 року "Про основні засади функціонування внутрішнього контролю у розпорядників бюджетних коштів", якою інституціалізовано та впроваджено внутрішній контроль як обов’язковий напрямок у державному секторі України. Цей документ є офіційним нормативним актом, який закріплює систему внутрішнього контролю в бюджетних організаціях.
Саме тому, якщо звернути увагу на штатні розписи міністерств, відомств, держкомпаній, то легко знайти згадку про "комплаєнс-підрозділ". У когось він є у вигляді одного працівника, а когось у вигляді презентації з пунктами про контроль і ризики. Але що далі? Чи має цей працівник реальні повноваження? Чи може він ставити запитання міністру або гендиректору, коли бачить ознаки порушень? Чи має він методологію, захист, незалежність чи його роль зводиться до "людини, яка підписує антикорупційну політику раз на рік"? Це не комплаєнс, а його імітація.
Комплаєнс, який працює – це реальний механізм, що спрацьовує раніше, ніж проблема стає заголовком у ЗМІ або приводом для кримінального провадження. Це не просто посада, а система з конкретними правилами, ризик-орієнтованим підходом і правом "червоного прапора" та можливістю зупинити процес, навіть якщо він політично важливий.
І саме тому сьогодні питання не в тому, "чи є у нас комплаєнс", а в тому чи готові ми, нарешті, зробити його дієвим інститутом, а не декоративною етикеткою на папері. Коли контролер боїться повідомити керівнику про проблеми через страх покарання, контроль стає фарсом і перетворюється на порожню формальність.
Відсутність системного розуміння. Відповідальність без наслідків.
Багато керівників на різних рівнях досі сприймають комплаєнс та внутрішній контроль як зайвий бюрократичний тягар, а не як інструмент захисту від ризиків і підвищення ефективності.
Сьогодні комплаєнс має стати таким же правилом для державних установ, як і для приватного сектору, що регламентує діяльність так, аби уникнути корупційних пасток, непрозорих контрактів і непередбачених кошторисних "зашкалювань". Чи змогла б "Укрнафта" за короткий термін у воєнний час показати насправді надприбуток під керівництвом бюрократа, а не бізнесмена? Скоріше за все, ні: бюрократична машина затягує процеси на паперові процедури, тоді як справжні люди з бізнесу жорстко тримають комплаєнс, відсікають неочевидні ризики і таким чином оберігають компанію від втрат.
Західні партнери: "Без комплаєнсу – немає співпраці"
На американських та європейських заходах, зустрічаючись з членами конгресу США, представниками Європейського Союзу, антикорупційними комісіями, я чітко зафіксував зміну акценту. Мова вже йде не просто про звітність, а про наявність повноцінної, незалежної та функціональної системи комплаєнсу з власною вертикаллю відповідальності. Чому? В очах західних донорів та інвесторів відсутність досконалого комплаєнсу одразу перетворює Україну на "країну підвищеного ризику". Коли у проєкті бюджету чи при тендері на закупівлю медичного обладнання виникають безпідставно завищені ціни – це сигнал, що система внутрішнього контролю не працює! Йдеться про економію реальних сотень мільйонів гривень, які мають піти на армію, освіту та медицину, а не на незаконне збагачення окремих осіб.
Окрім того, західні партнери, компанії та фінансові інститути повинні бути впевнені, що їхні інвестиції чи допомога Україні не потраплять у руки корумпованих чи санкційованих осіб через прогалини в наших системах контролю, адже вони самі несуть ризик потрапити під санкції за "сприяння". Тобто для них комплаєнс це ще й захист від вторинних санкцій.
Наявність надійної комплаєнс-системи – це сигнал про серйозність намірів, про зрілість інститутів, про здатність ефективно та прозоро розпоряджатися ресурсами. Без цього довіра, а отже і масштабне фінансування, залишаються під питанням.
Євроінтеграція: не лише закони, а й практика.
Вступ до ЄС вимагає не лише гармонізації законодавства, а й його ефективного застосування. ISO 37301 і ISO 37001 – це не рекомендації, а обов’язкові стандарти, або ж "кодекс" для участі в європейській економічній спільноті. ISO 37301 встановлює вимоги до систем управління відповідністю, а ISO 37001 до антикорупційних систем. Відповідність цим стандартам – жорстка умова, що гарантує прозорість, ефективність і мінімізацію ризиків. Порушення цих правил призводить до втрати фінансування, інвестицій та політичної підтримки. У свою чергу, імплементація таких стандартів – це прямий шлях до інтеграції! Комплаєнс – це найкращий інструмент для виявлення аномалій до того, як вони перетворяться на національний сором та втрачені мільйони. Це гнучка система дуже виважених заходів, спрямованих на дотримання нормативно-правових актів, внутрішніх стандартів і етичних норм у будь-якій організації. У світі колись також вважали, що перевірки й аудит – це "штрафи та санкції", але сьогодні це невіддільна складова менеджменту, спосіб убезпечити себе від угод або операцій, які можуть привести до репутаційних чи фінансових втрат.
Висновок, який сам напрошується: час повернутись обличчям до внутрішнього контролю! Внутрішній контроль – це потужний, але хронічно недооцінений інструмент державного управління та економічної безпеки. Усі про нього згадують після чергового скандалу і забувають щойно минає хвиля резонансу. Його системне ослаблення, формалізація, підпорядкування "ручному режиму" не просто коштували державі мільйони, вони можуть підірвати базову довіру: усередині країни до інституцій, ззовні до здатності України гарантувати прозорість, відповідальність і сталість. Але тут варто згадати, що майже всі західні партнери кажуть одне й те саме: не чекайте порятунку ззовні – будуйте механізми зсередини. І саме внутрішній контроль, незалежний, професійний, із чіткою системною функцією – це те, що відрізняє країни, які відновлюються і зростають, від тих, що застрягають у вічному "антикризовому режимі".
Сьогодні для України настав момент не просто обговорювати комплаєнс як цінність, а закріпити його на рівні державної інституції: з політичною вертикаллю відповідальності, прозорими повноваженнями та єдиними правилами гри для всіх суб’єктів публічного сектору. Йдеться не про створення ще одного офісу в урядовому кварталі. Йдеться про формування центрального механізму доброчесності, який зможе системно реагувати на ризики, до яких інші лише звикають.
Формування такої структури – не бюрократія, а інфраструктура довіри, інвестиція в здатність держави діяти передбачувано та прораховувати всі ризики. Це – сигнал світу, що Україна серйозно ставиться до верховенства права та прозорого управління, що є основою довгострокового партнерства з міжнародними донорами, банками, оборонними структурами.
Якщо хочемо бути суб’єктом, а не територією з високим ризиком – потрібно не боротися з наслідками, а збудувати систему, яка ці наслідки попереджає. І починається це з чіткої, авторитетної інституції, що отримає місце не лише в управлінській структурі, а в архітектурі державної спроможності.
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...